Новости Дня

Туреччина і Сполучені Штати сваряться і сперечаються через рішення Анкари купити у Росії зенітно-ракетні комплекси С-400 і через її співпрацю з Москвою в Сирії. У цих умовах буде не зайвим запитати, чи справді доходить до розлучення Туреччини і Заходу. Так, Туреччина дрейфує в бік від Заходу. Але поки зарано говорити про те, що вона готова об'єднати зусилля з Росією, особливо на Близькому Сході.

Головну роль у формуванні характеру російсько-турецьких відносин відіграють не загальні ідеологічні переконання, а близькосхідна геополітика, погіршення взаємин між Туреччиною і США й особливості турецького керівництва.

По-перше, оскільки Росія в 2015 році почала брати участь у сирійській війні і демонструє рішучість зберегти Башара Асада при владі, якась форма взаємодії між Росією і Туреччиною, яка сусідує з Сирією, просто неминуча.

По-друге, стан турецько-американських відносин безпосередньо впливає на ступінь дружелюбності Туреччини до Росії. Коли Анкара і Вашингтон зближуються, у Туреччини зникає бажання використовувати зміцнення зв'язків з Росією як геополітичну страховку. Але коли Туреччина незадоволена Заходом, як вона незадоволена зараз Америкою, яка допомагає сирійським курдам, Анкара знаходить в особі Москви співчуваючого співрозмовника.

І нарешті, в російсько-турецьких відносинах є особиста складова. Глави обох держав відіграють вирішальну і надмірну роль у зовнішній політиці, і на цьому ґрунті між ними відбулося особисте зближення. Хоча напруженість у відносинах між цими країнами і Заходом дуже серйозна і довготривала, Путін і Ердоган зацікавлені в тому, щоб її ще надмірно перебільшувати.

З огляду на структурні фактори, присутні у складних відносинах Росії і Туреччини з Заходом, важко собі уявити, що ці країни зроблять різкий розворот, коли Путін і Ердоган підуть. На той час відносинам Туреччини з Заходом вже буде завдано шкоди. А якщо Туреччина поставить на чергування С-400, а Сполучені Штати у відповідь введуть проти неї серйозні санкції, тоді Анкара буде ще більше покладатися на Росію у військових питаннях.

Але між Росією і Туреччиною чимало розбіжностей, які важко подолати.

По-перше, з часів Османської імперії Туреччина завжди намагалася не допустити значної присутності Росії в південному і східному Середземномор'ї. Але саме цим Росія активно займається сьогодні: в Сирії, Лівії, Єгипті та Алжирі. А оскільки російський вплив посилюється, простору для маневру в цьому регіоні в Анкари залишатиметься все менше. Прагнення Туреччини пристосуватися до Росії і знайти з нею компроміс дуже незвичне як з історичної, так і з геополітичної точки зору, і воно навряд чи збережеться надовго.

По-друге, між двома країнами існують суперечності в баченні перспектив Близького Сходу. Росія незмінно віддає перевагу світським силам, серед яких режим Асада в Сирії, уряд Абдель Фаттаха ас-Сісі в Єгипті, війська Халіфи Хафтара в Лівії і Організація Визволення Палестини. Туреччина ж, навпаки, виступає проти Асада, засуджує переворот Сісі проти уряду «Братів-мусульман» на чолі з колишнім президентом Мурсі і підтримує ХАМАС, демонструючи явні симпатії до сил ісламістів. Між двома країнами є багато гострих геополітичних розбіжностей, починаючи з майбутнього сирійської провінції Ідліб, і ці розбіжності вбиватимуть клин у російсько-турецькі відносини.

По-третє, економічні інтереси Росії і Туреччини не збігаються. Росія як експортер енергоресурсів хоче, щоб ціни на них були високими. Тому вона швидко розвиває відносини з арабськими країнами, що входять в ОПЕК. Так, тісно координуючи цінову політику і обсяги видобутку нафти, Росія і Саудівська Аравія мають намір не допускати зниження цін. Тим часом Туреччина є найбільшим імпортером енергоресурсів. Їй потрібні низькі ціни, особливо в умовах сьогоднішнього приголомшуючого негативного сальдо поточного платіжного балансу.

Оскільки інтереси Росії і Туреччини на Близькому Сході не збігаються, у їхньої співпраці є цілком визначені межі. Найвірогідніше, вони залишаться партнерами і можуть ще більше зблизитися, якщо США відштовхнуть Туреччину.

Але у Заходу є чимало можливостей використовувати існуючі між ними розбіжності. Найлегше експлуатувати протиріччя між Росією і Туреччиною щодо майбутнього провінції Ідліб. Туреччина і Захід зацікавлені в тому, щоб не допустити масштабного наступу російських військ у цій провінції. Така операція може призвести до гуманітарної катастрофи, і тоді велика кількість біженців кинеться до турецького кордону.

Певна річ, що у відносинах Туреччини і Заходу останніми роками відбулися серйозні зміни. Колишньої ситуації не повернути. Але в той же час ці відносини не зруйнуються, особливо через зв'язки Туреччини з Росією, які у кращому разі можна назвати неміцними.

Галіп ДАЛАЙ

Foreign Policу, США