Новости Дня

Політика у сфері енергетики грає ключову роль у тривалій війні Росії із Заходом і Україною. Справді, енергетика для Москви - наче швейцарський армійський ніж, який ріже водночас у декількох напрямках.

Захопивши Крим, Росія експропріювала газові платформи, розташовані в морі біля кримського узбережжя. Більш того, вона намагається домогтися економічної залежності України, будуючи газопровід «Північний потік - 2» до Німеччини в обхід країн Балтії, Білорусі, Польщі та України. Це ізолює Україну і послабить підтримку, яку Київ отримує від Європи.
Останній пункт недостатньо розуміють за кордоном. Скупивши газові розподільні мережі в Німеччині, Кремль отримає важелі впливу на неї, а також на передбачуваний реекспорт отриманого «Північним потоком - 2» газу з ФРН до Центральної і Східної Європи.

Але диявольська стратегія на цьому не закінчується. У 2019-му повинен відкритися «Турецький потік» - газопровід із Москви до Туреччини. Ним - поза юрисдикцією Європейського союзу - транспортуватимуть газ до грекотурецького кордону, а далі - споживачам на Балканах, в Італії і Центральній Європі. В рамках цієї стратегії Путін їздить Балканами і обіцяє кожній балканській столиці, що вона стане розподільним центром газу, що поставляється «Турецьким потоком».
Але якщо у всіх містах буде газорозподільний центр, значить, його не отримає ніхто. Тоді Москва за допомогою своїх балканських клієнтів домінуватиме на східноєвропейській сцені і посилюватиме спроби перешкодити інтеграції цих країн до Європи в будь-якій формі. У тому числі розширенню НАТО на Балканах і поглибленню інтеграції України з Європою (оскільки газ повинен був проходити через Україну). Таким чином Москва отримає додаткові інструменти корумпування цих урядів і суспільств й використовуватиме свій на них вплив, щоб перешкоджати європейській інтеграції України.

ькій інтеграції України. Але, крім газопроводів, ми бачимо третій вимір цієї стратегії, що діє в Угорщині. Угорщина Віктора Орбана перетворилася на копію Росії Володимира Путіна. Її спроби завдати удару по Україні вказують, що Будапешт підтримує Москву і повернувся до політики територіальних претензій, до якої вдався після 1919 року, коли країною правив авторитарний лідер адмірал Міклош Горті. Так само, як Горті став заручником Гітлера, Орбан стає заручником Путіна. Політично він кидає виклик територіальній цілісності України. Економічно ж він дозволив Росії отримати контроль над енергетичними ресурсами Угорщини і використовувати власні інструменти для проникнення в економіку і політику цієї країни.
А оскільки угорська енергетична компанія «МОЛ» є основним власником хорватської енергетичної компанії «ІНА», зростаюча присутність Москви в Угорщині призводить до її масштабної присутності також у Хорватії, яка є ключовою сполучною ланкою на Балканах. Отже, тою мірою, якою Москва зможе впливати на енергетичні тенденції на Балканах і на економіку й політику в цілому, вона ізолює Україну від природної взаємодії з її балканськими сусідами і посилює свій вплив у цьому регіоні. Водночас вона затримує триваючу інтеграцію Балкан з Європою.

З 2009 року Росія прагнула отримати важелі впливу на всі балканські енергетичні мережі. У 2009-му угорський енергоконцерн «МОЛ» інвестував у найбільшу хорватську енергетичну компанію «ІНА», перешкодивши таким чином компаніям «Роснефть» і «Газпром». Москва відповіла заявою, що контракт був отриманий у результаті підкупу. Росіяни досі прагнуть викупити акції «ІНА» за більш вигідними цінами в «МОЛ», в обмін на це Орбан поступився Росії контролем над угорським енергетичним сектором.

У тому ж 2009 році російська нафтогазова компанія «Сургутнефтегаз» викупила 21% акцій концерну «МОЛ» у австрійської енергетичної компанії за ціною, що майже вдвічі перевищує їхню ринкову вартість. Це вказує на політичне підґрунтя угоди. Відтоді (особливо з 2013 року, коли хорватський уряд заявив про намір скоротити свою частку в «ІНА») «Газпром», «Роснефть» і російський уряд шукали прихильності Загреба і «МОЛ» і водночас тиснули на них, щоб вони продали їм частки в хорватській нафтогазовій мережі. Це дозволило б останній отримати як мінімум право вето щодо «МОЛ», а хорватському уряду - грати чи не домінуючу роль на Балканах, а отже й у сфері енергетичних поставок до Австрії та Італії.
Наслідки подібних махінацій легко передбачити. З огляду на нинішній хаос в ЄС і трансатлантичних відносинах в цілому, Москва може домогтися свого, якщо не зустріне протидії, - ізолювати Україну за допомогою «Північного потоку - 2», «Турецького потоку» і довгострокового впливу на Балканах. У сфері безпеки Європа і Україна можуть зіткнутися не тільки з військовими загрозами, а й жорстокими загрозами в області енергетики. Таким чином, у 2019 рік Захід вступає, не маючи чіткої стратегії поведінки.

Стівен БЛАНК,

Atlantic Council, США